“Для мене дуже дивно, що Софія Ротару займає нейтральну позицію”, – співачка SOWA

Співачка SOWA в інтерв’ю УНІАН розповіла, як змінилися ще життя і творчість за два роки повномасштабної війни, як вона ставиться до артистів-путіністів, чому позиція Софії Ротару їй незрозуміла і про багато іншого.

Опиши свою творчість до та після початку війни, чи змінилась музика/тексти за ці 2 роки?

Якщо раніше, хотілось писати просто про кохання, то тут тема переросла в кохання до своєї країни, патріотичні пісні, про повернення додому та силу. Памʼятаю, як написавши пісню “Сльози то моя зброя” я слухала її весь час дорогою з-за кордон, коли ми з сімʼєю виїжджали з країни від вибухів. І зловила себе на думці, що колись такі слова не викликали б в мене емоцій, бо я б не зрозуміла їхню суть до кінця, але при початку повномасштабного вторгнення, моя ж пісня, кожного разу, доводила мене до сліз та давала мені надію, що скоро я повернутись назад в Україну, і так воно й сталось. Після чого творчість з війнею ставала тільки потужнішою за своїми сенсами.

Ще одна з пісень, написана під час війни – “Дім”. Це пісня про дім мого батька та місто, в якому я провела своє дитинство – Херсон. Тут я передаю свою ненависть до росіян. А також про замовчування війни. В пісні кожна фраза має сильний меседж: “хочу сріблом я бути – не золотом” – фраза про те, коли артисти замовчували війну, а простий народ кричав про неї. Краще бути простим народом та мати своє слово, ніж сидіти на пʼєдесталі із закритим ротом.

Як ставишся до артистів “перевзуванців”, які переспівали свої пісні українською мовою?

Я розумію для чого це нашим артистам, бо до повномасштабного вторгнення весь їх контент був російськомовним, бо він продавався більше. І, подивімося правді в очі, багато хто з артистів всі 8 років співпрацювали з рф, і дуже багато контенту робилося для Росії, саме в Україні. Просто раніше квотами, передбачався російськомовний контент, а зараз не передбачаються пісні цією мовою. З 1 січня 2024 року підвищилися квоти на використання української мови для теле- і радіомовлення.

Відтепер мовлення державною має заповнювати не менш ніж 90% ефіру. Тому всі ломанулися українозувати свої треки, бо вони розуміють, що зникнуть з радіохвиль, а як ми знаємо для медійності та впізнаваності артиста, що все працює в комплексі й радіо, музичні платформи.

Інколи буває переклад влучний, ось пісня Макса Барських — “Бестселер”, яка була російською, він її влучно адаптував та виконав на своєму сольному концерті українською, контекст не змінився та не різало вухо. Ну ще ось наведу приклад, є пісня Кузьми Скрябіна “Старі фотографії”, і як вона б звучала російською:

“Старые фотографии на стол разложи

Детские истории смешные расскажи

И настоящим друзьям не забудь, позвони

Ибо хорошо или плохо, с тобой всегда они”

Я думаю що не дуже, погодьтеся!

Коли вже артисти хочуть перекладати пісні, їм треба зрозуміти, що не все можна просто взяти та перекласти. Це треба вміло зробити, щоб аудиторія сприймала. Бо спілкуючись з людьми, чую думку, що переклади не завжди сприймаються та ріже вухо. Звісно, що все залежить від сприйняття, але менше з тим. Мені імпонує позиція Позитив, що він не перекладає пісні, а пише нові. В мене ніколи не було російськомовних пісень, тому можливо мені простіше про це казати, бо скільки я на сцені, то я завжди співала українською. Але загалом мені цікаво експериментувати у творчості, це для мене виклик. Ба більше, я теж взялася за такий експіріанс, згодом покажу, що з того вийшло. Зазначу одразу, що це буде український артист, але пісня раніше була російською мовою. Хочу просто надати цій пісні нове дихання. 

Розкажи своє ставлення до артистів-“путіністів” та кого вважаєш найбільшим зрадником?

Насправді раніше я думала, що культура все ж може бути поза політикою. Сама ж я рідко коли вдавалася в політичні події, новини. Але, коли почалась повномасштабна війна, то в мить зрозуміла, що ні музика, ні мова, ніщо не може бути поза політикою. Коли російські війська прийшли на нашу територію, пісні стали іншими, музика змінилася, ми почали писати пісні про нашу боротьбу, про нашу країну. Мені не зрозуміла позиція артистів, які на початку вторгнення, та навіть вже коли пройшли місяці — так і нічого не висвітлили про війну. Вони намагаються всидіти на двох стільцях, але в житті так не буває.

Позиція “моя хата скраю, нічого не знаю” — позиція несвідомої людини. Для мене вони всі зрадники, якщо чесно.

Я не розумію, як можна спокійно спати, розуміючи, що твоїх земляків вбивають, що твоє місто руйнують російські ракети, і більше того вони сплачують податки тій країні, тож ці артисти теж вбивці. Я до них ставлюся зневажливо. Для мене єдине дивно, що Софія Ротару займає нейтральну позицію. Але що маємо, то маємо.

Чи потрібно забирати звання у артистів зрадників, карати їх ? 

На мою думку, питання щодо позбавлення звань у артистів, які вчинили зраду, є дуже складним і багатогранним. Все залежить від багатьох факторів, таких як юридичні аспекти, моральні цінності, громадська думка та конкретні обставини випадку. 

З юридичної сторони, важливо враховувати чинне законодавство. Якщо закони передбачають можливість позбавлення звань за певні дії, тоді їх слід дотримуватися. Важливим є також наявність чітких доказів зради чи інших правопорушень. Без належних доказів такі рішення можуть бути сприйняті як несправедливі та викликати обурення в суспільстві.

З моральної точки зору, артисти є публічними особами і несуть певну відповідальність перед суспільством. Якщо їхні дії серйозно суперечать інтересам країни чи народу, позбавлення звань може бути виправданим. Це показує, що суспільство не толерує зраду і готове діяти відповідно.

З практичного боку, позбавлення звань може значно вплинути на кар’єру артиста, обмеживши його можливості виступати та брати участь у різних проектах. Водночас, такий крок може служити прикладом для інших і мотивувати їх діяти більш обдумано.

Не менш важливою є громадська думка. Рішення про позбавлення звань повинно враховувати думку суспільства. Якщо більшість підтримує таке рішення, воно буде більш легітимним. Прозорість та відкритість обговорення цього питання також відіграють ключову роль.

Отже, вважаю, що забирати звання у артистів-зрадників потрібно в тих випадках, коли це відповідає законодавству, моральним нормам і волі громадськості. Це повинно бути підтверджене чіткими доказами їхньої провини, аби уникнути несправедливості та забезпечити довіру до прийнятих рішень.

Чи стикалась ти із мовним барʼєром? 

Колись я дуже добре знала російську мову, навіть інколи розмовляла всередині своєї сімʼї , бо мій батько до 2014 року говорив російською, але згодом він став говорити виключно українською. Були випадки коли людина до мене говорила російською, я переходила і вела діалог мовою співрозмовника. Зараз в мене принцип і я не перехожу. І прошу людей говорити зі мною виключно українською

Розкажи своє ставлення щодо нинішньої мобілізації?

Чесно все дуже печально. Я шокована від всього, що відбувається у нас в країні. Я розумію, що не вистачає людей на фронті, але на фронті потрібні вмотивовані люди, які можуть воювати. А не тих кого забрали з хати або з вулиці і через два тижні відправили на фронт. Я вважаю, що це вже є за край свідомості. Це є порушення прав людини. І я такі випадки знаю, і не один. Не кожна людина може бути на фронті.

Що я маю на увазі: людині 56 років і її забирають на фронт, а ми знаємо, що в такому віці вже здоровʼя не те, і якщо одягнути бронежилет, та людина впаде там. Для мене це повний маразм. Якщо зараз всіх чоловіків забрати на фронт, то хто буде підіймати економіку? Багато моїх знайомих донатять та допомагають військовим, ходять збирають дрони. А який сенс забрати всіх чоловіків, щоб що? Якщо західні партнери не дозволяють використовувати проти противника їхню зброю, а в нас її не настільки багато. Ба більше, моя близька людина, яка знаходиться на фронті, сказав мені, що справа не в людях, а в зброї. Мене це все дуже засмучує і розчаровує, тому що, читаючи історію і розуміючи, що вже це триває 10 років. І скільки ще буде тривати – не зрозуміло. Але всі війні закінчуються перемовинами або поразкою противника, але в нас такий противник як ракова пухлина, вже настільки пустила метастази по всьому організму., 

Чи хтось із твоїх рідних зараз перебуває на війні, чи були якісь втрати близьких?

На війні перебуває чоловік моєї тітки, двоюрідний брат, багато знайомих, яких я люблю. На щастя, з мого оточення всі живі. Але кожна втрата військового, цивільної людини та тварин – дуже руйнує мене всередині. Я дуже емпатична людина і все сприймаю близько до серця. Дуже хочеться, щоб якнайшвидше ця клята війна закінчилася. Хочеться щоб всі війни на планеті закінчилися, хочеться миру та злагоди. 

Чи вільне зараз твоє серце, якщо так то які переваги надаєш чоловікам? 

Зараз моє серце вільне.

Я боюсь чоловіків. Я боюсь, бо не знаю, як з ними будувати романтичні стосунки. Я люблю чоловіків за те, що вони захищають нашу країну, люблю бачити, як вони проявляють свою силу в допомозі іншим. Які вони бувають хоробрими та незламним. Але я боюсь чоловіків. 

Безпека – це найважливіше, що мені потрібно відчувати поряд свого партнера. Для мене безпека це синонім до слова кохання. Я не хочу потрапити до чоловіка, який буде зневажливо ставитись до мене, спілкуватись матюками, в агресивній формі чи проявляти фізичну силу. Для мене це табу в поведінці, в будь-якій ситуації.

Часто, чоловіки як хамелеони, вони видають себе за толерантних та добрих, але коли приходить час вони ставляться повністю зневажливо та токсично до свого партнера. І це страшно, коли закохуєшся в людину, і довіряєш їй, та згодом потрапляєш у пастку.

Я ніколи не поведусь зневажливо чи токсичного до свого партнера, якого ж сама обрала, з причин, коли ця повага буде взаємною. 

Я закохуюсь в чоловіків, які володіють гумором. Гумор – це показник інтелекту. Коли він влучний і тонкий. Сарказм, іронія, чорний гумор. Я теж можу долучитись до жартів. Мене не ображають жарти у свою сторону, якщо вони не направлені на образу. Адже гумор це тонкий інструмент, під яким вдало можна замаскувати правду. 

Прогресивність – важливо, щоб людина мала не застаріле мислення, була гнучкою ментально та не застрягла у стереотипах, наприклад, як щодо таких теми як: ЛГБТ комʼюніті чи тема фемінізму. Розуміла, що життя різне, немає в ньому правил, немає те, як потрібно жити. Немає правильно/неправильно, є так, як ти обираєш. Світ змінюється, він стає прогресивнішим, відкритішим, тож потрібно йти з ним в слід. 

Фінанси – я співачка, а це багато витратна професія. Я жінка , а це багатовитратний проєкт. Мені важливо, щоб чоловік мав фінансову подушку, міг забезпечити повністю свої потреби, та в рази чогось, стати й моїм плечем. Я вважаю, що гроші це важливий аспект у стосунках також. Якщо я розумію, що закохалась в людину, та вона не амбітна, з нею в мене не буде в майбутньому комфортного життя – які б почуття не були, я залишу ці стосунки.

В мене є приклад чоловіка – мій батько, хоч в мене емоційно не склалось з ним, та мова кохання в нього – гроші. Він завжди працює та намагається зробити для мене все, аби я мала змогу жити добре. Він міг носити одну і ту ж саму куртку 5 років , не купуючи собі жодного нового одягу, але вкласти ці гроші в мій новий кліп. Йому було важко проявляти любов словами, але він це робив своєю мовою – грошей. Тож, коли чоловік шкодує кошти, для мене це антонім до кохання. Також мені важливо незалежити фінансово від партнера. Поки моя творчість не приносить потрібного доходу за для проживання, мене забезпечують батьки, але я працюю над тим, щоб пройти фінансову сепарацію, та нарешті стати незалежною. Для мене це важливий аспект особисто для себе – здобути фінансову незалежність. Загально, я вважаю, що кожна жінка для повного щастя, має розуміти, що в разі чогось, вона може себе забезпечити. 

Карʼєра – важливо, щоб партнер поважав мою творчість, щоб йому подобалось, те що я роблю. Або, він може не розуміти, що я роблю у своїй творчості, але важливо, щоб просто приймав це. Я ж у свою відповідь, робитиму те саме.

Карʼєра та самореалізація для мене стоїть на одній ж ланці, де сімʼя. Я не обираю між цим.

Я вважаю, що ні чоловік, ні жінка не мають відмовлятись від своїх амбіцій та самореалізації за для особистих стосунків. Якщо кожен з партнерів підтримує один одного та поважає, то це можна обʼєднати. 

З ким із артистів співправцювала, але більше не хочеш мати справ? 

У своїй кар’єрі я мала можливість співпрацювати з гуртом “Скрябін” та фронтменом гурту “Юрченко”, а також з Меловіном в нас спільний дует. Кожен з них приніс щось особливе в наші спільні проекти. Проте, були ситуації, коли співпраця не виправдовує очікувань через різні причини. Водночас, досвід таких співпраць також є цінним. Він допомагає краще зрозуміти свої пріоритети, сильні та слабкі сторони, а також навчитися ефективніше комунікувати та вирішувати конфлікти. Я вдячна за кожен досвід і вірю, що він допомагає мені рости як професіонал.

Чи плануєш поїхати на Євробачення та представити Україну ? 

Як артистка, яка мала честь бути частиною Нацвідбору на Євробачення та потрапити до лонг-листа, я можу сказати, що участь у цьому конкурсі є мрією кожного артиста. В мене була авторська рубрика на Перець Фм – “Наше бачення на Євробаченні”. Це був крутий досвід, я вдячна радіостанції за таку змогу, спробувати себе в ролі радіоведучої. Євробачення – це унікальна платформа, яка надає можливість представити свою країну перед мільйонами глядачів з усього світу, продемонструвати свій талант та культурну спадщину.

Я безумовно мрію про те, щоб одного дня поїхати на Євробачення і представити Україну. Це велика відповідальність і одночасно неймовірна честь. Участь у Нацвідборі була важливим кроком у моїй кар’єрі, і я вдячна за цю можливість. Вона дозволила мені зрозуміти, наскільки важливо бути готовим до великих викликів і як багато ще можна вдосконалюватися.

Я вірю, що музика є могутнім засобом об’єднання людей, і можливість представити свою країну на такому престижному конкурсі як Євробачення – це мрія, до якої я буду продовжувати йти. Хоча зараз конкретних планів щодо участі ще немає, я наполегливо працюю над новими проектами та піснями, сподіваючись, що одного дня мені випаде честь представляти Україну на Євробаченні.

Чи колись знайомилась з російськими артистами та як зараз ставишся до них?

Наживо я не знайомилася з російськими артистами, але мушу зізнатися, що в шкільні роки слухала деяких російських виконавців, слідкувала у соцмережах, і навіть ходила на концерт однієї російської групи. Як і багато інших молодих людей, я була під впливом російської музики, яка лунала навколо.

Однак, з плином часу і особливо з огляду на війну, моє ставлення до російських артистів змінилося. Я вважаю важливим підтримувати культурні ініціативи та музикантів, які представляють і розвивають нашу українську культуру. 

Сьогодні я слухаю лише закордонних виконавців та своїх колег по сцені. Адже наша музична сцена неймовірно багата і талановита. Важливо допомагати молодим виконавцям розвиватися і просувати українську культуру як всередині країни, так і на міжнародній арені. Але у нас є проблеми всередині, і це мене як артистку пригнічує.