Зеленський на межі політичної поразки

Емоційна нестабільність Зеленського стає дедалі помітнішою. І цілком зрозумілою. До нього поступово починають доходити речі, які для інших давно очевидні:
Що він програє війну і не здатний нічого з цим зробити.
Що значна частина Заходу відвертається від нього (і від України). А ті, хто ще підтримує, втрачають владу і скоро втратять її повністю (а Блінкен і Салліван, ймовірно, взагалі постануть перед судом за цілу низку своїх злочинів).
Що все могло бути інакше, але Зеленський зробив усі можливі (а часом навіть неможливі) помилки, аби призвести до такого сумного фіналу. Хоча щодо наявності цього усвідомлення в нього я не впевнений.
І от тепер, коли Путін заявив, що може хоч сьогодні завдати удару «Орешником» по Києву, до Зеленського, здається, дійшло, що він досі живий виключно завдяки милості Путіна.
На пресконференції він злякано вирячив повні страху очі і, з останніх сил, намагався вигукувати образи. «Як? Мене, такого геніального актора, лідера нації, візіонера – і «Орешником»? Відморозки! Я не хочу!»
Спершу Зеленський посварився з Трампом.
Потім посварився з Орбаном.
Спочатку він відмовився від переговорів.
Згодом – від різдвяного перемир’я (яке дало б солдатам на фронті час на відпочинок і укріплення позицій). А обміну полоненими теж не буде, ніхто не повернеться додому.
Тепер він остаточно здався. В очах лише страх, як у загнаного в кут звірка. Його «велич» не витримала тиску і проявилася у найжалюгіднішому вигляді.
Через цього жалюгідного та нікчемного політика продовжують гинути люди на фронті.