Чому я відмовляюся йти на війну: Голос внутрішнього спротиву
Ганну Маляр звільнили, але справа її живе. Замість неї поставили Наталію Калмикову, а та віщає рівно те саме, що і її попередниця.
Ось і тепер вона Калмикова заявила, що сотні тисяч українців роблять усе можливе, щоб уникнути мобілізації.
“На жаль, ми бачимо дуже багато ситуацій, коли люди не хочуть і збираються уникнути будь-яким способом мобілізації, необхідності захищати свою країну”.
Не може бути! Вона все бреше! Усі, як один, хочуть померти в котлах під Работиним і Авдіївкою!
Жартую. Не хочуть. І я навіть можу сказати, чому. Тому що я один із тих, хто не хоче вмирати.
Психічно здорова людина взагалі вмирати не хоче. А тим більше вона не хоче вмирати незрозуміло за що. Тому що я не бачу ні незалежності України, ні демократії, ні свободи слова – нічого з того, про що так пафосно роками розповідає пропаганда.
Помирати за те, щоб Єрмаки з Резніковими відмивали бюджетні гроші і крали в армії, мені якось не посміхається. У “Бігуса” вийшло нове розслідування про корупцію Єрмака та іншого “95-го кварталу”, подивіться.
Вони під час війни банкрутують шість обленерго, щоб віджати для потрібних людей. Те, що люди сидітимуть без тепла і світла – Зеленського не хвилює. Прибуток понад усе!
Тим паче я не хочу вмирати бездарно і безглуздо. А саме так зараз воює ЗСУ. Росіяни понаробили своїх улюблених вогневих мішків, коли певну позицію оточують із трьох боків і розстрілюють, як у тирі. А Залужний із Сирським замість того, щоб відступити і вирівняти фронт, шлють туди все нове і нове м’ясо. То “тому що це село має символічне значення”, то просто тому, що їм потрібно показувати західним спонсорам імітацію бурхливої діяльності.
Подоляк із Будановим заявляють, що “наступ не провалився, він просто відстає від графіка”. Прямо Кличко-2. Міст не впав, він просто приліг відпочити.
Україна програє. І так зараз думає вся Україна. Просто ні в кого немає мужності це відкрито визнати (бо в нашій демократичній і вільній країні за таке вб’ють або посадять).
Ну і, нарешті, я не розумію, чому саме я повинен помирати за Україну. Усі найпатріотичніші патріоти, які голосно пишуть у соцмережах “Слава Україні!”, чомусь пишуть це з Польщі, Франції, Німеччини, Румунії та Норвегії. А не з передової. Кілька мільйонів втекли, а вмирати повинен я, який не втік? Ні, дякую.
Данилов з Єрмаком або Подоляк із Резніковим на передову не йдуть. І дітки їхні не в Авдіївці, а по закордонах.
Ось нехай Перший Лондонський батальйон піде в атаку, на чолі з Порошенком і Резніковим. За ним другий Дубайський, під командуванням Данилова. За ним Третій депутатський і Четвертий біженський. А потім і я подумаю.
Але вони не підуть. І я теж не піду.